ЗДО №33

м. Рівне, вул. Корольова 4-а

Проблема гри була завжди актуальною. Основну форму вияву дитячої активності з перших років її життя вивчали О. Запорожець, Е. Ельконін. Дитячі ігри в контексті фізичного виховання дітей дошкільного віку досліджував Є. Покровський. Взаємозв’язок гри та систематичного навчання дітей дошкільного віку висвітлював П. Каптерєв. Відомий київський педагог І. Сікорський вніс значний вклад у вивчення цієї проблеми. Соціальне значення дитячої гри досліджував психолог М. Рубінштейн. Взаємозв’язку гри й праці присвятив свої праці Я. Чепіга. Методичні засади застосування дитячої гри вивчали О. Дорошенко, С. Русова, Л. Шлегер та інші. Психологічні аспекти розвитку дитячої гри досліджували В. Вагнер, А. Смирнов. Великий вплив на формування суспільного дошкільного виховання в Україні мали зарубіжні педагоги Ф. Фребель, М. Монтесорі, О. Деклорі, які створили оригінальні концепції та методичні системи дошкільного виховання. Нині формування суспільної спрямованості дитини-дошкільника в грі досліджує Л. Артемова, яка розглядає проблеми спілкування дитини в процесі гри, її взаємодії, розвиток симпатії під впливом ігрової діяльності тощо.

Яка ж є необхідність гри в житті кожної дитини дошкільного віку; вплив багатьох чинників на формування особистості в процесі гри і розкриття особливості дитячої гри.

Гра є одним з найбільших видів людської діяльності, провідною діяльністю дошкільника, засобом його всебічного розвитку, важливим методом виховання. Її назвали “супутником дитинства”. Дитяча гра — це діяльність, спрямована на орієнтування в предметній і соціальній дійсності, в якій дитина відображає враження від їх пізнання. Мати дитинство - це передусім мати право на розвиток власної ігрової діяльності, яка є важливою складовою дитячої субкультури. Водночас гра є могутнім виховним засобом, у ній реалізується потреба людської природи.

Гра - це обов’язкова умова успішного розвитку та саморозвитку, це закладений в дитині самою природою принцип осягнення себе та оточуючого світу.

У грі проявляються індивідуальні особливості та взаємини дітей. Гра не повинна бути самоціллю. Це, перш за, все організований вихователем спосіб взаємодії дітей. Через гру вихователь може поступово впливати на характер дітей, корегувати їхню поведінку, відмічати ті чи інші закономірності.

Ігрові ситуації діти сприймають більш природно, ніж серйозні обговорення. Ігри допомагають дітям розслабитися, розкритися і відчути себе комфортно. Ці фактори є дуже важливими. Але вихователь повинен осмислити гру, зробити її уроком життя. Немає сенсу доводити, що дитина, граючись, вчиться, що іншим способом не вивчить і за годину.

Для того, щоб гра принесла дитині максимальну користь, треба притримуватись нескладних правил, які відносяться до організаційних моментів гри: У дошкільному віці увага дітей досить нестійка, тому, плануючи проведення будь-якої гри, потрібно враховувати цю вікову особливість і не затягувати процес - тривалість будь-якої гри повинна бути не більше 5-10 хвилин, бо дитина втрачає до неї інтерес, і дія не отримає логічного закінчення. Не треба починати гру перед сном чи перед вживанням їжі так, як можуть виникнути труднощі з відновленням ходу гри: якщо планується заняття з використанням дидактичних матеріалів, треба подбати про всі необхідні матеріали, покласти їх під руками. Застосовуючи готові розвиваючі ігри, потрібно контролювати їх хід. Граючи в ту чи іншу гру, не треба сліпо використовувати рекомендації. Обов’язково треба враховувати рівень розвитку та індивідуальні особливості дитини. Не можна змушувати дитину засвоювати більше, ніж вона може. Дитину треба привчати до охайності. Треба дати дитині зрозуміти, що вона повинна привести своє робоче місце в порядок після кожного заняття. Це теж можна зробити у вигляді веселої гри .

Для кожної дитини робота і гра - це одне і те ж. Дитина повинна трудитися стільки, скільки може, але при одній умові, що для дорослого не важливий результат роботи.

Яка б за складністю не була робота, дитині треба показати, як її треба робити. Робота часто потребує обережності і концентрування уваги, які непотрібні в грі. Тому участь дитини у праці дома дуже корисна для розвитку її інтелекту та рухових здібностей. Дитина може разом з дорослими прополювати город, поливати, мити поли, прибирати вдома. Цьому легко навчитися, і це має безпосереднє відношення до повсякденного життя. Дитину не треба вчити гратись, треба вчити її виконувати просту роботу вдома граючись.

Базовий компонент дошкільної освіти привертає увагу вихователів до необхідності повернути ігровій діяльності її провідне місце в життєдіяльності дитини зазначеного віку, актуалізує необхідність уточнити ті особливості характеристики дошкільника, які пов’язані з розвитком ігрової діяльності та засвідчують компетентність дитини в її царині.

У грі, що є відтворенням ситуації людських відносин, дитині доводиться внутрішньо програвати не тільки свої дії, а й їхні наслідки. Завдяки цьому в неї формується внутрішній план дій, уміння їх планувати, передбачати. Гра як провідна діяльність виникає тоді, коли дитина прагне активно увійти у життя дорослих, проте ще не має для цього потрібних знань, умінь, здібностей, ставлень.

З точки зору дитячої психології найбільш зрілою формою гри вважається сюжетно-рольова. Вона має дві важливі ознаки:

1) присутність конкретного сюжету (що показує реальну або вигадану дійсніть);

2) виконання дитиною конкретної ролі - будь-якого героя або просто режисера ігрової діяльності.

На думку Т. Поніманської, дитяча гра зумовлена віковими особливостями особистості, тому їй властиві певні загальні, універсальні ознаки:

1. Гра як активна форма пізнання навколишньої дійсності. Різноманітність її форм вводить дитину у сферу реальних життєвих явищ, завдяки чому вона пізнає якості та властивості предметів, їх призначення, способи використання; засвоює особливості стосунків між людьми, правила і норми поведінки; пізнає саму себе, свої можливості і здібності.

2. Гра як свідома і цілеспрямована діяльність. Кожній грі властива значуща для дитини мета. Навіть найпростіші ігри-дії з предметами мають певну мету (нагодувати, покласти ляльку спати тощо). Чим менша дитина, тим більш наслідувальними є її ігрові дії.

Крім загальних, гра наділена специфічними, характерними тільки для неї ознаками:

  1. Гра як вільна, самостійна діяльність, що здійснюється за особистою ініціативою дитини. У грі дитина реалізує свої задуми, по-своєму діє, змінює за своїми уявленнями реальне життя. Гра є вільною від обов’язків перед дорослими.
  2. Наявність творчої основи. Гра завжди пов’язана з ініціативою, вигадкою, кмітливістю, винахідливістю, передбачає активну роботу уяви, емоцій і почуттів дитини.
  3. Емоційна насиченість. У процесі гри діти переживають певні почуття, пов’язані з виконуваними ролями: турбота, ніжність “матері”, відповідальність “лікаря”, справедливість “вихователя” тощо.

Гра для дитини виконує різноманітні функції, серед яких - соціалізація, навчання спілкуванню, виховання, відпочинок, задоволення, компенсація. У грі започатковується управління дитиною її поведінкою. Вона не здійснює ту діяльність, яка звична для дорослого, але відчуває під час гри приємні відчуття людини, яка може володіти ситуацією. Дитина нездатна здійснювати те, що робить дорослий, але у грі вона схожа на нього у світі, відмінному від дійсності, але у світі, який може реалізувати ті емоції, які поки що не можна відчути в реальності через незрілість фізичну і психологічну, відсутність умінь, навичок, знань.

Ігрова діяльність дітей у кожному віковому періоді має свої особливості, що передбачає використання специфічних форм і методів педагогічного керівництва нею. Водночас воно повинно відповідати таким загальним особливостям:

1) планомірне педагогічне активне формування практичного досвіду дитини. Сутність його полягає в тому, щоб у процесі гри дошкільники на основі своїх вражень засвоювали зміст дій людей, призначення предметів, ставали активними учасниками пізнання дійсності;

2) виокремлення під час організації навчальних ігор (ігор-занять, ігор-драматизацій) головного. У цьому процесі дитина вчиться переводити свій реальний життєвий досвід в ігровий умовний план, ставити перед собою ігрові завдання і вирішувати їх;

3) своєчасне оновлення ігрового середовища, підбір іграшок та ігрового матеріалу, зміст якого покликаний відтворити в пам’яті дитини недавні враження, спрямувати її на самостійне вирішення ігрового завдання, спонукати до різних способів відтворення дійсності;

4) організація спілкування з дітьми, спрямованого на формування прогресивних для кожного вікового періоду ігрових способів дій. Створюючи проблемні ситуації, вихователь має використовувати непрямі прийоми (поради, запитання, підказки тощо) для впливу на хід гри, розвиток сюжету, ускладнення способів відображення дійсності. За необхідності він включається у гру як рівноправний партнер, видозмінюючи ігрове середовище, коригуючи рольові стосунки.

Отже, гра - природний спосіб розвитку дитини. Тільки у грі дитина радісно і легко, як квітка під сонцем, розкриває свої творчі здібності, закріплює і засвоює нові навички і знання, розвиває моторику, спостережливість, фантазію, пам’ять, вчиться думати, аналізувати, долати труднощі, одночасно вбираючи в себе неоціненний досвід, суспільства.

Гра має величезне розвивальне і виховне значення для формування дитини. Дитячі ігри будять у дитині різні почуття, слугують розвитку її духовних здібностей і дають початок корисним навичкам. Вони позитивно впливають на саморозвиток дитини, є найвищим моментом для остаточної підготовки дітей до самостійної діяльності.

Література

1.   Коваль И. Учимся мыслить. Развивающие игры для детей от 4 до 9 лет. - Харьков: Белгород: ООО Книжный клуб “Клуб Семейного Досуга”, 2007. – 256 с.

2. Кузнецова А. Е. Лучшие развивающие игры для детей от года до трех лет. - М.: ООО “ДОМ XXI века”, 2008. - 189 с.

3.   Коментар   до Базового компонента дошкільної освіти в Україні: Наук.-метод. посіб. / Наук. ред. О. Л. Кононко. - К.: Ред. Журн. “Дошкільне виховання”, 2003. - 243 с.

4.   Лопатина А. А., Скребцова М.В. 600 творческих игр для больших и маленьких. - М.: Амрита-Русь, 2008. - 320

5.   Масару Ибука. После трех уже поздно. - М.: Олта, 2003. - 64 с.

6.   Николаева  Е. Н. Психология детского творчества. — СПб.: Речь, 2006. - 220 с.

7.   Поніманська Т. І. Дошкільна педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: “Академвидав”, 2006. - 456 с.

8.   Тележникова Т. Лучшие игры, развивающие интелект и творческие способности. - Донецк: ООО ПКФ “БАО”, 2008. – 272 с.

МОН України
МОН України
МОН України
МОН України
МОН України
МОН України
МОН України

Ваша думка

У яких заходах дитячого садку ви готові брати участь найохочіше:
 

Відвідувачі сайту

На даний момент 29 гостей на сайті